Книга описує багатолітні дослідження автора щодо виявлення брехні. Багато уваги приділено психологічним аспектам брехні, її мотивам, викриттю брехні за допомогою міміки, жестів, мовлення, детектора брехні.
Автор зазначає, що більшість людей нездатні спіймати брехуна. Особливо, коли брехун бреше про те, що не має особливого значення для нього. Проте, завдяки певним методикам, можна більш краще навчитись розпізнавати брехню завдяки міміці, емоціям тощо.
Автор з колегами провели серію цікавих наукових експериментів, з метою визначення можливостей людей різних професій визначати брехню. Для цього були створені відеозаписи цих експериментів.
Один з таких експериментів, це коли студентам медикам запропонували подивитися фільм. Одним показували приємні фільми іншим неприємні фільми медичного ухилу. Ті хто дивився неприємні медичні фільми повинен був стверджувати, що дивився приємний фільм. Оцінювачі брехні повинні були визначити, які студенти справді дивилися приємні фільми, а які брешуть.
Інший експеримент, це коли частині студентів запропонували вкрасти з портфеля 50 доларів і вони повинні були переконати слідчого, що вони не крали грошей. Частина студентів справді не крали гроші і могли получити 10 доларів, якщо їм повірять. Грошова винагорода була потрібна для того, щоб піддослідні мали певну мотивацію і це, відповідно, могло виражатися у їхніх емоціях, міміці, жестах.
Виявлено, що окремі люди справді можуть визначати брехню з точність до 80% випадків. З поміж усіх дослідних груп суддів, розвідників, поліцейських, психологів найкраще себе зарекомендували члени секретної служби США.
Також піднімається питання брехні у політиків. Автор розглядає брехню навколо таких подій як брехню Гітлера Чемберлену, Вотергейський скандал президента Річарда Ніксона, брехню Ліндона Джонсона про війну у В'єтнамі, катастрофу космічного човника "Челленджера" та інші цікаві випадки.
Пол Екман приділив увагу дослідженням на "детекторі брехні". Здійснений огляд досліджень з даної галузі. Дослідження показують переважно не 100 % точність результатів. Десь приблизно 10- 30% оператори детектора брехні можуть помилятися в обидві сторони. Тобто можуть брехуна визначити правдивим, а можуть, навпаки, безневинну людину визначити брехливою. Вся проблема в тому, що безневинні люди при контрольних питаннях можуть починати хвилюватися, що їх визнають винними і тому не проходять детектор брехні. Окремі брехуни можуть майстерно приховувати хвилювання. Тож автор піднімає деякі аспекти, як покращити точність виявлення через підбір правильних запитань.
Екман виводить дев'ять мотивів брехні виходячи із співбесід з дітьми та анкетування дорослих:
1. Аби уникнути покарання. Це найбільш поширений мотив для дітей або дорослих. Покарання може бути за поганий вчинок або випадкову помилку.
2. Аби отримати нагороду, яку інакше здобути нелегко. Це другий найбільш часто згадуваний мотив як дітьми, так і дорослими.
3. Аби захистити іншу особу від покарання.
4. Аби захистити себе від загрози фізичної розправи. Це відрізняється від покарання, оскільки загроза розправи виникає не за провину. Наприклад, дитина, яка перебуває вдома одна, може збрехати незнайомцю за зачиненими дверими, що її батько спить.
5. Аби викликати захоплення у інших.
6. Аби вийти з незручної соціальної ситуації. Наприклад, збрехати про проблеми з нянею, аби залишити нудну вечірку, або збрехати про дзвінок у двері, аби закінчити телефонну розмову.
7. Аби уникнути збентеження. Дитина, яка стверджує, що сидіння намокло внаслідок пролиття води, а не від того, що обмочилася в штани, боїїться не покарання, а тільки збентеження.
8. Аби зберегти конфіденційність, не повідомляти про намір утаємничити деяку інформацію.
9. Аби керувати іншими, контролювати доступну їм інформацію.
Мінус книги в тому, що книга писалась в кінці 80х-початку 90х і, відповідно, немає огляду нових резонансних подій та наукових досліджень присвячених детектору брехні і брехні в цілому. Трішки згладжує це негативне враження, більш новіший останній розділ, де автор розглядає деякі останні його з колегами дослідження проведені в 90-х та двотисячних роках.
На основі досліджень Пола Екмана знято однойменний з книгою телесеріал "Теорія брехні"