Натрапив на статтю в журналі "Економіст" за 1997 рік "Наша електроніка була гіганською" авторства Августімова В. Л. Автор очолював цілий ряд підприємств пов'язаних з мікроелектронікою за часів СРСР і на початку незалежності, тож його думці можна довіряти. Власне весь випуск журналу було присвячено сумному стану мікроеклектроніки в 1997 році, коли вона ще в нас хоч якось існувала. Стаття в черговий раз переконала мене в недосконалості планової економіки СССР і тому як у нас не вміють мислити на перспективу.
Власне це підтверджує не тільки дана стаття, але й книги по історії комп'ютерної техніки в Україні і в Союзі загалом. Зокрема свого часу я читав декілька книг присвячених В.М. Глушкову, людині, що після від'їзду Лєбєдєва з Києва, очолила нашу українську кібернетику і по суті за його керівництва в Києві була створена потужна комп'ютерна галузь. У нас створювались власні, оригінальні комп'ютери і усе що з ними було пов'язано. В 70-х роках поки комп'ютери в світі розвивалися відносно повільно ми успішно конкурували із західними взірцями комп'ютерної техніки. Проте уже на початку 80-х ми почали відставати. СРСР повністю перейшов на копіювання американських комп'ютерів. Закордонні новинки детально вивчалися і створювалися власні копії. Звичайно, що на це був потрібен час і ми постійно ішли по заду. Копіюванням займалися наукові установи Києва, Москви та Мінська.
Власне аналогічна ситуація склалась і в мікроелектроніці. Проте проблема полягала не лише в необхідності певного часу на копіювання того що зроблено на заході. Проблема була і у виробництві нової техніки, що була не передбачена держ. планами. Без дозволу на виробництво нічого нового не виготовлялося серійно, хоча певна річ могло давно бути розроблена в якомось науково-дослідному інституті чи конструкторському бюро і могла бути кращою за іноземні взірці.
У вищезгаданій журнальній статті наводиться такий приклад "...мікрохвильових печей не було, тому що не було поставлено такого завдання, а коли це втямили наші керівники, союз вже почав розпадатись". Ці слова показують увесь стан справ в цілому. Нормальний розвиток науки і високих технологій можливий лише в конкурентних ринкових умовах. Власне Китай тому і перейшов на капіталізм, оскільки їхні керівники добре зрозуміли до чого усе йде, та й торгівля у них в крові давно. До цього Китай пережив усе те що і ми в союзі і воєнний комунізм і голодомор за його загинуло до 35 мільйонів людей і всі інші переваги комуністичного життя. В СРСР же усі спроби реформування провалювались, ну не хотіло наше комуністичне керівництво випускати хоч трішечки влади із своїх рух, усе хотіли контролювати і рахувати, хоча радянські економісти постійно втовкмачували про необхідність змін в цьому плані. Навіть коли у 80-х дозволили дрібне підприємництво, воно залишалось обкладене величезними податками і під тотальним контролем усіх можливих органів, навіть КДБ.
На жаль, і теперішня влада абсолютно не розуміє, що підприємців потрібно стимулювати, а не давити. Щодо галузі мікроелектроніки в незалежній Україні, то її намагалися якось реформувати від початку 90-х, проте як завжди робилося усе через велике Ж.. Підприємства потребували податкових пільг і серйозних поступків в плані зменшення митних обмежень на ввезення імпортних мікроелектронних елементів, проте цього не робилося. Боялися що надходження в бюджет впадуть і що розваляться і так давно відсталі заводи по виготовлення своєї елементної бази. В разультаті останні і так відмерли, із біля 2-х сотень потужних заводів, практично нічого не залишилося. На плаву залишилися одиниці, які займаються дрібними розробками під заказ або ж які субсидуються державою, існують ще тех.відділи при деяких підприємствах, які переважно займаються поточними ремонтами, а не створенням чогось нового.
Нормальних справді сучасних високотехнологічних заводів у нас просто уже не існує, а щоб створилися нові потрібно або ж вкладення шалених грошей або ж серйозні стимули для інвесторів. Мікроелектроніка не може жити без хорошого підходу, це не ІТ-галузь де крім кількох комп'ютерів, інтернету і хороших програмістів більше нічого майже не потрібно і куди державі із своїми обмеженнями і правилами доволі важко втиснутися. Мікроелектронна галузь - це передусім енергоємке, матеріалоємне виробництво і яке дуже залежне від податкової та митної політики держави. Для цієї галузі потрібна продумана політика побудована на досвіді Південної Кореї, Сінгапуру, Японії, Німеччини і того ж Китаю як розвинути власну високотехнологічну базу практично з нічого. Проте для цього потрібна влада яка б дбали про державу, а не про власні кишені....
P.S. Хоча початково не думав зачіпати цю тему, але зараз рішив ще дописати про ЄС. Зараз нас лякають що при в ступі в ЄС наші підприємства будуть неконкурентні і відімруть, проте навіть і без вступу в ЄС вони років через 10 також відімруть. Весь світ рухається вперед в технологічному плані і якщо ми швидко не обновимо застаріле обладнання цих заводів і не створимо нові високотехнологічні, то перспективи в нашої економіки невеселі...
Власне це підтверджує не тільки дана стаття, але й книги по історії комп'ютерної техніки в Україні і в Союзі загалом. Зокрема свого часу я читав декілька книг присвячених В.М. Глушкову, людині, що після від'їзду Лєбєдєва з Києва, очолила нашу українську кібернетику і по суті за його керівництва в Києві була створена потужна комп'ютерна галузь. У нас створювались власні, оригінальні комп'ютери і усе що з ними було пов'язано. В 70-х роках поки комп'ютери в світі розвивалися відносно повільно ми успішно конкурували із західними взірцями комп'ютерної техніки. Проте уже на початку 80-х ми почали відставати. СРСР повністю перейшов на копіювання американських комп'ютерів. Закордонні новинки детально вивчалися і створювалися власні копії. Звичайно, що на це був потрібен час і ми постійно ішли по заду. Копіюванням займалися наукові установи Києва, Москви та Мінська.
Власне аналогічна ситуація склалась і в мікроелектроніці. Проте проблема полягала не лише в необхідності певного часу на копіювання того що зроблено на заході. Проблема була і у виробництві нової техніки, що була не передбачена держ. планами. Без дозволу на виробництво нічого нового не виготовлялося серійно, хоча певна річ могло давно бути розроблена в якомось науково-дослідному інституті чи конструкторському бюро і могла бути кращою за іноземні взірці.
У вищезгаданій журнальній статті наводиться такий приклад "...мікрохвильових печей не було, тому що не було поставлено такого завдання, а коли це втямили наші керівники, союз вже почав розпадатись". Ці слова показують увесь стан справ в цілому. Нормальний розвиток науки і високих технологій можливий лише в конкурентних ринкових умовах. Власне Китай тому і перейшов на капіталізм, оскільки їхні керівники добре зрозуміли до чого усе йде, та й торгівля у них в крові давно. До цього Китай пережив усе те що і ми в союзі і воєнний комунізм і голодомор за його загинуло до 35 мільйонів людей і всі інші переваги комуністичного життя. В СРСР же усі спроби реформування провалювались, ну не хотіло наше комуністичне керівництво випускати хоч трішечки влади із своїх рух, усе хотіли контролювати і рахувати, хоча радянські економісти постійно втовкмачували про необхідність змін в цьому плані. Навіть коли у 80-х дозволили дрібне підприємництво, воно залишалось обкладене величезними податками і під тотальним контролем усіх можливих органів, навіть КДБ.
На жаль, і теперішня влада абсолютно не розуміє, що підприємців потрібно стимулювати, а не давити. Щодо галузі мікроелектроніки в незалежній Україні, то її намагалися якось реформувати від початку 90-х, проте як завжди робилося усе через велике Ж.. Підприємства потребували податкових пільг і серйозних поступків в плані зменшення митних обмежень на ввезення імпортних мікроелектронних елементів, проте цього не робилося. Боялися що надходження в бюджет впадуть і що розваляться і так давно відсталі заводи по виготовлення своєї елементної бази. В разультаті останні і так відмерли, із біля 2-х сотень потужних заводів, практично нічого не залишилося. На плаву залишилися одиниці, які займаються дрібними розробками під заказ або ж які субсидуються державою, існують ще тех.відділи при деяких підприємствах, які переважно займаються поточними ремонтами, а не створенням чогось нового.
Нормальних справді сучасних високотехнологічних заводів у нас просто уже не існує, а щоб створилися нові потрібно або ж вкладення шалених грошей або ж серйозні стимули для інвесторів. Мікроелектроніка не може жити без хорошого підходу, це не ІТ-галузь де крім кількох комп'ютерів, інтернету і хороших програмістів більше нічого майже не потрібно і куди державі із своїми обмеженнями і правилами доволі важко втиснутися. Мікроелектронна галузь - це передусім енергоємке, матеріалоємне виробництво і яке дуже залежне від податкової та митної політики держави. Для цієї галузі потрібна продумана політика побудована на досвіді Південної Кореї, Сінгапуру, Японії, Німеччини і того ж Китаю як розвинути власну високотехнологічну базу практично з нічого. Проте для цього потрібна влада яка б дбали про державу, а не про власні кишені....
P.S. Хоча початково не думав зачіпати цю тему, але зараз рішив ще дописати про ЄС. Зараз нас лякають що при в ступі в ЄС наші підприємства будуть неконкурентні і відімруть, проте навіть і без вступу в ЄС вони років через 10 також відімруть. Весь світ рухається вперед в технологічному плані і якщо ми швидко не обновимо застаріле обладнання цих заводів і не створимо нові високотехнологічні, то перспективи в нашої економіки невеселі...
Немає коментарів:
Дописати коментар