понеділок, 23 грудня 2013 р.

Сумна історія нашої мікроелектроніки

Натрапив на статтю в журналі "Економіст" за 1997 рік  "Наша електроніка була гіганською" авторства Августімова В. Л. Автор очолював цілий ряд підприємств пов'язаних з мікроелектронікою за часів СРСР і на початку незалежності, тож його думці можна довіряти.  Власне весь випуск журналу було присвячено сумному стану мікроеклектроніки в 1997 році, коли вона ще в нас хоч якось існувала. Стаття в черговий раз переконала мене в недосконалості планової економіки СССР і тому як у нас не вміють мислити на перспективу.

Власне це підтверджує не тільки дана стаття, але й книги по історії комп'ютерної техніки в Україні і в Союзі загалом. Зокрема свого часу я читав декілька книг присвячених В.М. Глушкову, людині, що після від'їзду Лєбєдєва з Києва, очолила нашу українську кібернетику і по суті за його керівництва в Києві була створена потужна комп'ютерна галузь. У нас створювались власні, оригінальні комп'ютери і усе що з ними було пов'язано. В 70-х роках поки комп'ютери в світі розвивалися відносно повільно  ми успішно конкурували із західними взірцями комп'ютерної техніки. Проте уже на початку 80-х ми почали відставати. СРСР повністю перейшов на копіювання американських комп'ютерів.  Закордонні новинки детально вивчалися і створювалися власні копії. Звичайно, що на це був потрібен час і ми постійно ішли по заду. Копіюванням займалися наукові установи Києва, Москви та Мінська.

Власне аналогічна ситуація склалась і в мікроелектроніці. Проте проблема полягала не лише в необхідності певного часу на копіювання того що зроблено на заході. Проблема була і у виробництві нової техніки, що була не передбачена держ. планами. Без дозволу на виробництво нічого нового не виготовлялося серійно, хоча певна річ могло давно бути розроблена в якомось науково-дослідному інституті чи конструкторському бюро і могла бути кращою за іноземні взірці.

У вищезгаданій журнальній статті наводиться такий приклад "...мікрохвильових печей не було, тому що не було поставлено такого завдання, а коли це втямили наші керівники, союз вже почав розпадатись". Ці слова показують увесь стан справ в цілому. Нормальний розвиток науки і високих технологій можливий лише в конкурентних ринкових умовах. Власне Китай тому і перейшов на капіталізм, оскільки їхні керівники добре зрозуміли до чого усе йде, та й торгівля у них в крові давно. До цього Китай пережив усе те що і ми в союзі і воєнний комунізм і голодомор за його загинуло до 35 мільйонів людей і всі інші переваги комуністичного життя.  В СРСР же усі спроби реформування провалювались, ну не хотіло наше комуністичне керівництво випускати хоч трішечки влади із своїх рух, усе хотіли контролювати і рахувати, хоча радянські економісти постійно втовкмачували про необхідність змін в цьому плані. Навіть коли у 80-х дозволили дрібне підприємництво, воно залишалось обкладене величезними податками і під тотальним контролем усіх можливих органів, навіть КДБ.

На жаль, і теперішня влада регіоналі абсолютно не розуміє, що підприємців потрібно стимулювати, а не давити. Але зараз не про це... Щодо галузі мікроелектроніки в незалежній Україні, то її намагалися якось реформувати від початку 90-х, проте як завжди робилося усе через велике Ж.. Підприємства потребували податкових пільг і серйозних поступків в плані зменшення митних обмежень на ввезення імпортних мікроелектронних елементів, проте цього не робилося. Боялися що надходження в бюджет впадуть і що розваляться і так давно відсталі заводи по виготовлення своєї елементної бази. В разультаті останні і так відмерли, із біля 2-х сотень потужних заводів, практично нічого не залишилося. На плаву залишилися одиниці, які займаються дрібними розробками під заказ або ж які субсидуються державою, існують ще тех.відділи при деяких підприємствах, які переважно займаються поточними ремонтами, а не створенням чогось нового.

Нормальних справді сучасних високотехнологічних заводів у нас просто уже не існує, а щоб створилися нові потрібно або ж вкладення шалених грошей або ж серйозні стимули для інвесторів. Мікроелектроніка не може жити без хорошого підходу, це не ІТ-галузь  де крім кількох комп'ютерів, інтернету і хороших програмістів більше нічого майже не потрібно і куди державі із своїми обмеженнями і правилами доволі важко втиснутися. Мікроелектронна галузь - це передусім енергоємке, матеріалоємне виробництво і яке дуже залежне від податкової та митної політики держави. Для цієї галузі потрібна  продумана політика побудована на досвіді Південної Кореї, Сінгапуру, Японії, Німеччини і того ж Китаю як розвинути власну високотехнологічну базу практично з нічого. Проте для цього потрібна влада яка б дбали про державу, а не про власні кишені....


P.S. Хоча початково не думав зачіпати цю тему,  але зараз рішив ще дописати про ЄС. Зараз нас лякають що при в ступі в ЄС наші підприємства будуть неконкурентні і відімруть, проте навіть і без вступу в ЄС вони років через 10 також відімруть. Весь світ рухається вперед в технологічному плані і якщо ми швидко не обновимо застаріле обладнання цих заводів і не створимо нові високотехнологічні, то перспективи в нашої економіки невеселі...

В одному із форумів програмісті я зустрів обговорення про євромайдан і ось дещо з чим я цілком згоден (http://dou.ua/forums/topic/8668/):

Вам то пофиг, вы как получали деньги из Европы, так и будете получать, а что делать тем, кого уволят с заводов?
Эти совковые заводы давно должны умереть. Живут они лишь за счёт того, что:
— в Украине есть куча совковых тупиц, желающих горбатиться на заводе за еду, да ещё и гордящихся этим (мол, «мы кормим страну»)
— украинчеги субсидируют эти заводы дешёвым газом из своего кармана
— украинчеги отстёгивают прямые госбюджетные субсидии из своего кармана
— владельцы заводов оставляют прибыль от сбыта зарубежом, а украинчеги покрывают убытки

И нужны тебе такие заводы?

А что касается работающих, которые станут безработными — пускай едут в деревни и займутся полезной и перспективной деятельностью (агропромом). Здоровее и богаче будут.